Класичне й оперантне обумовлювання

Коротко: Обумовлювання — це навчання через асоціації. У класичному обумовлюванні подразник пов’язується з автоматичною реакцією, в оперантному людина вчиться на наслідках власної поведінки.

Докладніше: Класичне обумовлювання походить від російського фізіолога Івана Павлова, оперантне — передусім від американського психолога Б. Ф. Скіннера. Обидві форми пояснюють багато повсякденних звичок, уподобань і страхів, але не все людське навчання.

Подробиці

• Собаки Павлова: Собаки, які регулярно чули сигнал перед годуванням, згодом починали виділяти слину вже від самого сигналу.
• У повсякденні: Мелодія дзвінка телефону викликає напруження, певний запах пробуджує спогади про відпустку; так можуть виникати і страхи.
• Оперантне научіння: Поведінка, за якою йдуть приємні наслідки, стає частішою; поведінка з неприємними наслідками — рідшою.
• Позитивне підкріплення: Додається щось приємне, наприклад похвала чи винагорода.
• Негативне підкріплення: Прибирається щось неприємне, наприклад пристебнутий пасок вимикає попереджувальний сигнал в авто; це не покарання, хоча їх часто плутають.
• Покарання: Неприємний наслідок або позбавлення чогось приємного має зменшити поведінку; проте воно не показує, що робити натомість.
• Згасання: Якщо підкріплення або зв’язок із сигналом надовго зникають, вивчена поведінка зазвичай слабшає.
• Формувати звички: Невеликі винагороди одразу після нової поведінки допомагають її закріпити (gewohnheiten-aendern-und-aufbauen, motivation-intrinsisch-und-extrinsisch).
• Обмеження: Люди вчаться також через спостереження, міркування й розуміння; крім того, ранні досліди на кшталт експерименту з «маленьким Альбертом» сьогодні вважають етично неприйнятними.