Джаз: основи та стилі

Коротко: Джаз виник на початку XX століття в афроамериканських громадах на півдні США, особливо в Новому Орлеані. Для нього характерні імпровізація, свінговий ритм і вільне поводження з мелодією та гармонією.

Докладніше: Його коріння лежить, зокрема, у блюзі, регтаймі, спірічуелс і музиці духових оркестрів. Із цих витоків виросло багато стилів, які й сьогодні впливають на поп-, рок- і кіномузику.

Подробиці

• Імпровізація: Музиканти спонтанно складають соло на задану послідовність акордів і водночас реагують одне на одного.
• Свінг: Восьмі ноти часто грають нерівно, що створює пружне, спрямоване вперед відчуття.
• Синкопи й блюзові ноти: Акценти між долями та злегка «вигнуті» звуки формують характерне звучання.
• Ритм-секція: Фортепіано чи гітара, контрабас і ударні утворюють фундамент, на тлі якого солюють духовики або вокалісти.
• Типова форма: Часто спершу звучить тема, потім ідуть соло на ту саму гармонію, а наприкінці тема повертається.
• Стандарти: Багато відомих п’єс знову й знову інтерпретують по-новому, часто за лід-шитом із мелодією та позначеннями акордів.
• Ранні стилі й ера свінгу: За новоорлеанським джазом у 1930-х роках прийшов свінг великих оркестрів, наприклад Дюка Еллінгтона; одним із головних ранніх солістів вважають Луї Армстронга.
• Бібоп і далі: У 1940-х роках бібоп приніс швидкі темпи й складні гармонії, згодом з’явилися кул-джаз, модальний джаз, фрі-джаз і ф’южн.
• Як почати: Тим, хто хоче вчитися джазу, варто багато слухати, підспівувати соло й відпрацьовувати гами та акорди на типових гармонічних послідовностях (musikgenres-ueberblick, akkorde-grundlagen, rhythmus-und-takt).